Нейробіологія розбитого серця: чому поразки спортивної команди такі болючі (і як з цим жити)
Як і багато хто, я відчуваю глибокий, майже фізичний біль, коли моя улюблена спортивна команда програє. Це більше, ніж просто розчарування; це відчуття втрати, спустошення, яке може переслідувати мене протягом декількох днів. Я виріс вболівальником Нотр-Дам, і, як зізнається автор вихідного матеріалу, ця пристрасть передалася і моїй родині. Вболівати за команду-це більше, ніж просто розвага; це частина нашої ідентичності, спосіб відчути себе частиною чогось більшого, ніж ми самі. І коли цей зв’язок переривається поразкою, біль відчувається дуже гостро.
Нещодавно, після чергового хворобливої поразки, я замислився: чому ж поразки спортивних команд викликають настільки сильну реакцію? І відповідь, як виявилося, криється в складних нейробіологічних процесах, які відбуваються в нашому мозку.
Дофамін і система винагороди: короткий огляд
Автор вихідного матеріалу чудово описує роль дофаміну та системи винагороди в нашому мозку. Перемога улюбленої команди дійсно викликає каскад дофаміну, активуючи вентральне смугасте тіло і створюючи відчуття ейфорії. Це схоже на відчуття задоволення, яке ми отримуємо від досягнення особистої мети, від смачного шоколаду або навіть від успішного іспиту.
Але що відбувається, коли ця система винагороди отримує удар? Коли наша команда програє, рівень дофаміну різко падає, залишаючи нам відчуття порожнечі та розчарування. Це схоже на” ломку ” – фізичну та емоційну реакцію на відсутність речовини, що викликає звикання.
Більше, ніж просто дофамін: емоційний біль і дзеркальні нейрони
Однак, я думаю, що справа не тільки в дофамине. Важливо враховувати роль передньої поясної кори, яка, як пояснює автор, активується при переживанні або спостереженні за емоційним болем. Коли наша команда програє, ми не просто відчуваємо розчарування; ми відчуваємо справжній емоційний біль, ніби самі постраждали.
Я думаю, що тут вступає в дію поняття дзеркальних нейронів. Ці дивовижні клітини в нашому мозку дозволяють нам відчувати емоції інших людей так, ніби вони наші власні. Коли ми бачимо, як наші гравці відчувають розчарування, біль і відчай, наші дзеркальні нейрони активізуються, і ми починаємо відчувати те саме. Це пояснює, чому поразка команди може викликати у нас таку сильну емоційну реакцію.
Неприйняття втрат: чому поразка гірша, ніж перемога
Ще одним важливим фактором, який слід враховувати, є неприйняття втрат, яке описано автором, посилаючись на роботи Даніела Канемана та Амоса Тверського. Ми схильні відчувати біль від втрати набагато сильніше, ніж задоволення від виграшу. І це, безумовно, стосується спортивних поразок. Ми не просто розчаровані тим, що не виграли; ми засмучені тим, що втратили можливість виграти. Ми засмучені тим, що наші очікування не виправдалися.
Я думаю, що це особливо актуально, коли ми очікуємо перемоги. Коли наша команда програє в матчі, який ми вважали, що вони повинні були виграти, біль відчувається особливо сильно. Ми відчуваємо, що нас обдурили, що нас позбавили чогось важливого.
Особистий досвід і стратегія подолання
Я пам’ятаю, як сильно я засмутився, коли Нотр-Дам програв у фінальному матчі проти штату Огайо пару років тому. Ми всією сім’єю поїхали в Саут-Бенд, сповнені надій і ентузіазму. Коли гра закінчилася, і стало ясно, що ми програли, я відчув себе спустошеним. Я був розчарований, злий і пригнічений. Я не міг повірити, що це сталося.
Але з часом я зрозумів, що потрібно рухатися далі. Я зрозумів, що поразка-це лише частина гри. Я зрозумів, що потрібно цінувати моменти тріумфу і не дозволяти поразкам визначати моє життя.
Що я зробив, щоб впоратися з цими емоціями?
- Визнання своїх почуттів: Я дозволив собі відчувати смуток, розчарування і злість. Я не намагався придушити ці емоції.
- Спілкування з іншими вболівальниками: Я розмовляв зі своїми друзями та родиною, які також були розчаровані. Обмін емоціями допоміг мені почуватися менш самотнім.
- Зосередження на позитивних аспектах: Я нагадав собі про минулі перемоги і про те, що Нотр-Дам – це більше, ніж просто спортивна команда. Це символ надії, віри і традицій.
- Пошук відволікання: Я зайнявся іншими справами, які приносили мені задоволення, наприклад, читання, прогулянки на природі або спілкування з друзями.
- Перспектива: Я нагадав собі, що це всього лише гра, і що є речі в житті набагато важливіше, ніж спортивні результати.
Висновок: управління емоційним зв’язком зі спортом
Я думаю, що важливо розуміти, що поразки спортивних команд-це нормальна частина життя. Це неминуче. Але це не означає, що ми повинні дозволити їм зруйнувати нас.
Ми можемо використовувати знання про нейронауку та психологію, щоб краще зрозуміти та керувати своїми емоціями. Ми можемо навчитися цінувати моменти тріумфу та боротися з поразками з гідністю та надією.
Важливо пам’ятати, що пристрасть до спорту-це прекрасна річ. Вона може об’єднувати людей, дарувати радість і натхнення. Але важливо не дозволяти цій пристрасті контролювати наше життя. Нам потрібно вміти відокремлювати гру від реальності, пам’ятати про те, що є речі набагато важливіше спортивних результатів.
І наступного разу, коли моя команда програє, я буду пам’ятати про це. Я дозволю собі відчувати смуток і розчарування, але я не дозволю їм зруйнувати мене. Я буду рухатися далі, з надією і вірою в майбутнє. Адже, як то кажуть, ” наступний сезон буде нашим!”
Пам’ятайте, що добре вболівати за спортивну команду, але не дозволяйте цьому визначати ваше життя.
Джерело: gym.kyiv.ua
